Moisei Fishbein translated from the Ukrainian by John Hennessy and Ostap Kin
Bread in ’47
During the war and for some time after the war,
there was an institution in Buguruslan which
was helping to find relatives who went missing.
That black bread, that postwar bread,
that stale bread wrapped in fresh newspaper
dad brought us on weekdays and holidays—
when he could get it, that postwar bread.
From the tablecloth, if we had one,
my mother collected the last crumbs,
just as we used to collect in Buguruslan
the last crumbs of our family.
Minsk and Stalingrad had already been regained,
the celebrations completed, the last shots fired.
But still in Buguruslan we didn’t know
where our uncle, sisters, and brother were.
And my father brought us black bread,
wrapped in yesterday’s newspapers—
in the sorrow and the joy of the planet—
that black bread, that postwar bread.
Хліб 47-го року
Під час війни та деякий час по війні в
місті Буґуруслані діяла установа, через
яку розшукували рідних, що зникли безвісти.
Той чорний хліб, той повоєнний хліб,
той хліб черствий в газеті свіжій тато
приносив нам на будні і на свято, —
коли він був, той повоєнний хліб.
Зі скатертини (як були самі)
збирала мама крихітки останні
так, як збирали ми в Буґуруслані
останні крихти нашої сім’ї.
Вже відгриміли Мінськ і Сталінград,
салюти змовкли й постріли останні.
Та все не знали у Буґуруслані,
де наші рідні — дядько, сестри й брат.
І тато нам приносив чорний хліб,
загорнутий в прочитані газети —
в печалі та у радощі планети, —
той чорний хліб, той повоєнний хліб.
1971 рік, Чернівці
