Wolf Wine Bar
Two years ago, maybe even two and a half,
life hadn’t yet seemed so helpless:
chestnuts didn’t choke on rusty blood,
floods didn’t reach the windows of the buildings
with the Wolf wine bar and Dove coffee shop
and the small theater under the large lanterns.
Two years ago, maybe even two and a half,
we didn’t have such severe snows and frosts:
water didn’t freeze in the boilers and pipes,
flutes never froze to lips or fingers,
the snow didn’t stick to legs in thin stockings,
ice didn’t appear on carpets in hotels.
And the forest fires, tsunamis with women’s names,
blood and wine on dead legs in thin stockings,
carpets covered with the wreckage of aircraft.
Let them be. There’s still time for the final sign:
a time when wolves run, doves fly,
and, having left behind their foundations, pulling out their roots,
the Wolf wine bar and Dove coffee shop will disappear,
the lanterns, chestnuts, hotel, and theater.
Винарня вок
Два роки тому, навіть два з половиною,
жити іще не здавалося так безнадійно:
не захлиналися ржавою кров’ю каштани,
повені не підступали до вікон будинків –
там, де винарня «Вовк», і кав’ярня «Голуб»,
і маленький театр під великими ліхтарями.
Два роки тому, навіть два з половиною,
ще не було таких лютих снігів і морозів:
не замерзала вода у котлах і рурах,
не примерзали флейти до уст і пальців,
сніг не обліплював ноги в тонких панчохах,
паморозь не лягала на килими в готелях.
І лісові пожежі, цунамі з жіночими іменами,
кров і вино на мертвих ногах у тонких панчохах,
і килими, засипані уламками літаків.
Хай. Ще лишається час для останнього знаку:
час, коли бігтимуть вовки, летітимуть голуби,
і, полишивши фундаменти, витягнувши коріння,
зникнуть винарня «Вовк» і кав’ярня «Голуб»,
ліхтарі, каштани, готель, театр.
